Здавна вважають свічку символом вогню, сонця, духовної енергії, чистоти серця, життя, долі.
Фраза «його свічка ясно горить» означала  «він живе праведним, доброчесним  життям». Саме так прожив своє життя І. Филипчак (1871-1945).
27 січня 2016 викладачі та студенти коледжу, який носить ім’я Івана Филипчака,  відзначали 145-ту річницю з дня народження  знаного краянина, відомого педагога, історика, активного громадського діяча. Він  був людиною багатогранною, бо зумів поєднати педагогічну працю з діяльністю завідувача музею та товариства «Бойківщина», будучи членом «Просвіти», ніс знання селянству: був очільником товариства «Сільський господар» та кооперативу «Шовк» на Самбірщині. Крім цього, писав історичні та соціально-побутові повісті, серед найвідоміших: «Княгиня Романова», «За Сян», «Сила волі», «За вчительським хлібом», «Кульчицький – герой Відня», «Анна Ярославна – королева Франції».
Іван Филипчак займався і науковою роботою, публікуючи свої статті у «Літописі Бойківщини», був членом НТШ у Львові, «Бесіди», «Рідної школи» у Самборі. Крім цього,  виконував обов’язки редактора створеної у 1941 р. газети «Самбірські вісті».

Знайомство з життєписом Івана Филипчака стає справжнім відкриттям вчительського покликання для студентів нашого навчального закладу. Вони мали змогу ознайомитися з педагогічною та громадською діяльністю І. Филипчака під час студентської конференції, яка відбулася 27 січня в актовій залі коледжу. До організації заходу долучилися студенти Гема Іванна, Кобрій Ірина, Осередчук Марія,  Пелех Марія, Вацуцяк Андріана, Васенко Марія, Семець Андріана та викладачі Славич Л.В., Рондяк Л.М., Фляк Р.Р., Сарахман Р.І., Ліховин С.З, Сокальський Д.І., завідувачка бібліотеки Паславська М.М. Також студенти та гості коледжу завжди мають можливість відвідати кімнату-музей, що діє у нашому навчальному закладі, де змістовні екскурсії проводять студентки Гнатів Руслана і Роксолана (наставник – Оксененко С.М.)  Учасники конференції поклали квіти до пам’ятника видатному педагогу та символічної могили Івана Филипчака на самбірському кладовищі, адже справжнє місце поховання  Івана Пилиповича загубилося десь у Тайшетських степах Росії.
І. Филипчака і як вчителя, і як людину любили  за його порядність, вимогливість і простоту. Він прагнув виховувати змалечку незалежних, вільних, свідомих патріотів, гідних мати свою соборну національну українську державу. У своїх творах він не тільки висвітлював події з історії нашого краю, а й показував велич духу наших співвітчизників, їхню любов до своєї землі, культури, вчив захоплюватись їх героїчним життям. Тож маємо чудесний взірець того, яким має бути вчитель – невтомним, дієвим патріотом своєї справи і Батьківщини.

Славич Л.В., голова циклової комісії суспільних дисциплін, викладач історії України